::: КОНСТИТУЦИОННЫЙ СУД :::
ЛОГО

Детальнiше...

 

ЗАХИСТ  КОНСТИТУЦІЙНИХ  ПРАВ  І  СВОБОД

ЛЮДИНИ  І  ГРОМАДЯНИНА

Захист прав і свобод людини і громадянина – одна з головніших проблем, досліджуваних філософами, юристами, політологами. З древніх часів  історія знає періоди, коли за особистістю взагалі заперечувалася яка-небудь наявність домагань до суспільства, державі. У поняття прав людини різні народи і в даний час вкладають зовсім неоднаковий зміст. Але саме у визнанні цих прав і їхньому забезпеченні з боку держави криється одна з найважливіших умов розвитку суспільства в цілому і кожній особистості окремо.

На початку ХХ століття більшість правових актів не передбачало нормативне закріплення права на недоторканність приватного життя. Перевага віддавалася лише праву на таємницю листування, телеграфних, телефонних повідомлень. Лише після закінчення Другої світової війни при реформуванні державних систем європейських країн у нових конституціях з'явилося згадування про приватне життя громадянина.

Право на недоторканність приватного життя закріплюється нормативними документами в комплексі з іншими суміжними правами. Такими є право на недоторканість особи, житла, право на захист честі, достоїнства. Більшість європейських Конституцій  додатково в самостійних статтях передбачають право на таємницю поштового зв'язку і заборону на збір інформації у відношенні громадянина. Причому Конституції можуть узагалі не містити право на недоторканність приватного життя як категорію. Можливі обмеження вищезгаданих прав можуть вводитися як статтями, які закріплюють їх, так і підкорятися загальним принципам правового статусу  людини і громадянина. Слід зазначити, що в більшості закордонних держав закріплення прав людини є фундаментальною основою конституційного регулювання. Американська правова доктрина  базується на концепції  природного походження прав і свобод людини. Даний принцип послужив свого роду національною ідеєю, під гаслом якої була завойована незалежність і утворена держава. Саме в Америці вперше в історії основні права і свободи одержали комплексне закріплення в документі конституційного значення – Декларації  прав штату Виржиния, прийнятої 12 червня 1776 року. 

Характерним підходом до прав людини є закріплення їх як природних і невідчужуваних, приналежних кожному по народженню. Уперше такий підхід був зафіксований у Декларації прав людини і громадянина, прийнятої у Франції в 1789 році.

Які гарантії  прав і свобод людини  і громадянина?

Такі гарантії підрозділяються на внутрішньодержавні і міжнародно-правові. Найважливішою внутрішньодержавною гарантією є судовий захист прав і свобод. Це є право людини на розгляд його звертання  незалежним, компетентним і безстороннім судом, у ряді випадків – судом присяжних, право на оскарження,  право на захист і т.д.

Крім того, такою гарантією є інститут парламентського уповноваженого по правах людини, що здійснює контроль за дотриманням прав людини в діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб. Гарантією прав і свобод є також і можливість людини користатися кваліфікованою юридичною допомогою, у тому числі допомогою адвоката. Ще однієї з гарантій прав і свобод  є відповідальність за їхні порушення. У конституціях така відповідальність передбачається в загальному виді, її конкретизація здійснюється в поточному законодавстві і відноситься до державних органів і посадових осіб, що допустили порушення прав людини.

У ряді закордонних конституцій закріплюється можливість міжнародно-правового захисту порушених прав. Правовою основою такого захисту є:

- Загальна "Декларація прав людини", прийнята Генеральною  Асамблеєю  Організації Об'єднаних Націй  10 грудня 1948 року;

- Конвенція "Про захист прав людини й основних свобод" від 4 листопада 1950 року;

- Міжнародні Пакти "Про цивільні і політичні права" і "Про економічні, соціальні і культурні права", прийняті Генеральною Асамблеєю  Організації Об'єднаних Націй 16 грудня  1966 року.

Ці документи проголосили право людини на життя, свободу, особисту недоторканність. Відповідно до статті 26 Міжнародного пакту "Про цивільні і політичні права" усі люди рівні перед законом і мають право без усякої дискримінації на рівний захист закону. У цьому відношенні всякого роду дискримінація  повинна бути заборонена законом, і закон повинний гарантувати всім особам рівний і ефективний захист  проти дискримінації по який би то ні було ознаці,  якось:  раси, кольору шкіри, підлоги, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового положення чи народження, іншої обставини. У відповідності зі статтею 13 Конвенції "Про захист прав людини і основних свобод" кожна людина, чиї права і свободи  порушені, має право на ефективні засоби правового захисту перед  державним органом  навіть у тому випадку, якщо таке порушення зроблене особами, що  діяли в офіційній якості.

Важливе значення має Європейська Конвенція 1950 року "Про захист прав людини і основних свобод", оскільки відповідно до цієї Конвенції в рамках Ради Європи діє Європейська Комісія з прав людини, Європейський Суд по правам людини, що розглядає скарги на порушення прав і свобод, передбачених Конвенцією.

Права людини не є абсолютно незалежним і самостійним суспільним інститутом. За останнє десятиліття практично всіма демократичними державами було визнано, що права людини є невід'ємною частиною демократичного цивільного суспільства. Це підтверджувалося  прагненням нових незалежних держав  до прийняття міжнародно-правових документів по правам людини, до проведення реформ, спрямованих на формування ідеології, культури, суспільної свідомості в дусі прав людини, до створення законодавства, що закріплює права людини для всіх особ, що знаходяться під юрисдикцією  держави.

Ідеї прав людини історично займали важливе місце в навчаннях мислителів минулого. Вони розвивалися не як чисто юридична, а як політична, філософська, етична категорія. Разом з тим прагнення до загального визнання і закріплення прав людини привело до виділення цих прав у самостійну область міжнародно-правового регулювання. Завдяки зусиллям Організації Об'єднаних Націй, її спеціалізованих установ і регіональних міжурядових  організацій  у другій половині ХХ століття була створена всеосяжна міжнародна система захисту прав людини. 

Визнання достоїнства, властивого всім членам суспільства, рівних невід'ємних прав і свобод громадянина послужило підставою до кардинальної зміни соціальної і політичної обстановки в колишньому СРСР. З розпадом Союзу, формуванням окремих самостійних, незалежних держав демократизація політичного режиму значно розширила коло соціальних можливостей, наданих особистості суспільством. Наслідком цього з'явилося істотне посилення ролі прав і свобод людини і громадянина в правовій системі  нашої держави, проголошення їх на конституційному  рівні як вищої цінності і закріплення в статті 16 Конституції Придністровської Молдавської Республіки, прийнятої на всенародному референдумі 24 грудня 1995 року. Втілення в життя ідеї правової держави, заснованої на принципах верховенства Конституції і законів, а також поділу влади, сприяє розвитку юридичних гарантій основних прав і свобод, появі нових механізмів захисту прав і свобод особи, формуванню нового  інституту – інституту захисту прав і свобод людини і громадянина.

 Конституційний суд  Придністровської Молдавської Республіки є одним з діючих засобів захисту основних прав і свобод особи. Cтатья 87 Конституції Придністровської Молдавської Республіки, Статті 9 і 102  Конституційного Закону "Про Конституційний суд Придністровської Молдавської Республіки" закріплюють захист конституційних прав і свобод особи  як один з головних напрямків у діяльності  Конституційного суду  Придністровської Молдавської Республіки.

Відповідно до вищезгаданих статей нашої Конституції і Конституційного Закону "Про Конституційний суд Придністровської Молдавської Республіки" Конституційний суд по скаргам на порушення конституційних прав і свобод громадян і по запитам судів перевіряє відповідність закону, застосованого чи підлягаючого застосуванню в конкретній справі, а також розглядає скарги громадян на порушення прав і свобод людини і громадянина, що виникли в результаті застосування закону,  нормативного акта.

З погляду інтересів конкретного громадянина перевірка конституційності закону по скарзі на порушення його конституційних прав і свобод виглядає найбільш діючим  засобом. Вона починається з ініціативи  громадянина. Як  заявник він здобуває  ряд процесуальних  прав, вступає в найбільш тісне зіткнення з Конституційним судом. Заявник у даному випадку безпосередньо зацікавлений як в усуненні невизначеності в питанні  про конституційність розглянутого закону, так і позбавленні його юридичної чинності в частині, що порушує права і свободи особи.

У принципі, задача захисту прав і свобод людини і громадянина  може бути реалізована Конституційним судом при здійсненні їм усіх видів судочинства. Наприклад, при виникненні суперечки про компетенцію між державними органами можливе невиконання чи протизаконне виконання ними тих або інших повноважень. Отже, обмеження свободи особи в таких випадках більш імовірно, ніж при нормальному функціонуванні державного механізму. Вирішуючи суперечку про компетенцію,  Конституційний суд у даному випадку повинний відновити порушені права і свободи особи.  

Конституційні права і свободи є головним елементом конституційних правовідносин, у яких беруть участь, наприклад, держава і громадянин. Для  громадянина зміст таких правовідносин складається в одержанні захисту своїх прав, а для держави – в обов'язку надати цей захист. Реалізація зазначених прав закріплена також і в статті 46 Конституції Придністровської Молдавської Республіки, де сказано: "Кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, право оскарження в суд незаконних рішень і дій державних органів, посадових осіб, суспільних об'єднань". Однак із права кожного на судовий захист його прав і свобод, у тому числі шляхом оскарження незаконних рішень і дій державних органів, посадових осіб, як воно сформульовано в даній статті й у статті 87 Конституції Придністровської Молдавської Республіки, що конкретизує  зміст статті 46, не випливає можливість вибору громадянином за своїм розсудом будь-яких способів і процедур судового захисту (у тому числі судового заперечування правових актів), особливості яких стосовно до окремих видів судочинства і категорій справ визначаються, виходячи з Конституції Придністровської Молдавської Республіки, Конституційного Закону "Про Конституційний суд Придністровської Молдавської Республіки" і інших законодавчих актів, що діють на території нашої республіки. Таким чином, з Конституції Придністровської Молдавської республіки не випливає наявність у громадянина права заперечити в Конституційному суді Придністровської Молдавської Республіки будь-який нормативний правовий акт поза зв'язком з якими б те ні було  умовами.

Передбачене статтею 87 Конституції Придністровської Молдавської Республіки звертання судів республіки  в Конституційний суд запитами про перевірку конституционности застосованого чи підлягаючого застосуванню в конкретній справі закону, якщо суд дійде  висновку  про невідповідність закону Конституції Придністровської Молдавської Республіки, не може розглядатися лише як його право. Суд зобов'язаний звернутися з таким запитом, щоб невідповідний Конституції республіки  акт був позбавлений юридичної чинності в конституційно встановленому порядку, що виключило б його подальше застосування. Даний обов'язок судів випливає з покладеного на них, як  на незалежні органи правосуддя, конституційного повноваження забезпечувати судовий захист прав і свобод людини, підкоряючи при цьому Конституції Придністровської Молдавської Республіки (статтям 46, 81) і закону.

Відмовлення від застосування в конкретній справі закону, неконституційного з погляду  суду, без звертання в зв'язку з цим у Конституційний суд республіки суперечив би і конституційним положенням, згідно яким закони діють одноманітно на всій території Придністровської Молдавської Республіки, і в той же час ставив би під сумнів верховенство Конституції Придністровської Молдавської Республіки, оскільки воно не може бути реалізовано, у випадку допущення суперечливого тлумачення різними судами конституційних норм. Саме тому звертання в Конституційний суд республіки обов'язково й у тих випадках, коли суд при розгляді  конкретної справи дійде  висновку про неконституційність закону, прийнятого до вступу в силу Конституції Придністровської Молдавської Республіки і застосування якого повинно бути виключене у відповідності  зі статтею  3 Перехідних норм і положень.

Обов'язок судів у випадках, якщо вони дійдуть висновку про неконституційність закону, для офіційного підтвердження його неконституційності звертатися в Конституційний суд Придністровської Молдавської Республіки не обмежує безпосереднє застосування ними Конституції нашої республіки, що покликано забезпечувати реалізацію конституційних норм насамперед при відсутності їхньої законодавчої конкретизації.

 Якщо ж  закон, що повинний був би бути застосований у конкретній справі, на думку суду, не відповідає Конституції нашої республіки, у зв'язку з чим перешкоджає реалізації її положень, то для забезпечення безпосередньої дії Конституції Придністровської Молдавської Республіки  у всіх випадках, у тому числі  коли справа вже дозволена судом на підставі конкретної конституційної норми, потрібно позбавлення такого закону юридичної чинності в порядку конституційного судочинства, передбаченому статтею 87 Конституції Придністровської Молдавської Республіки.

Усунення неконституційного закону із системи правових актів не може бути досягнуто ні шляхом вирішення справ у порядку цивільного, адміністративного чи карного судочинства, ні шляхом роз'яснень з питань судової практики, що у відповідності зі статтями 89 і 90 Конституції Придністровської Молдавської Республіки дають Пленуми Верховного і Арбітражного судів Придністровської Молдавської Республіки.

Відповідно до статті 87 Конституції Придністровської Молдавської Республіки, у якій визначені повноваження Конституційного суду, не обмежуються правомочності інших судів самостійно вирішувати, який закон підлягає застосуванню в розглянутій справі у випадках наявності протиріччя між законами, виявлення в правовому регулюванні пробілів чи норм, що фактично втратили силу, але не скасовани у встановленому порядку. При цьому, однак, суд може не застосовувати даний закон (закони), але не вправі визнавати його (їх) недіючими.

Яка ж скарга на порушення законом конституційних прав і свобод вважається припустимою?

У відповідності зі статтею 103 Конституційного закону "Про Конституційний суд Придністровської Молдавської Республіки" передбачені дві умови допустимості скарги:

а) якщо закон торкається конституційних прав і свобод громадян;

б) якщо закон застосований чи підлягає застосуванню в конкретній справі, розгляд якої довершено чи почато в суді або іншому органі, що застосовує закон.

У конституційному  судочинстві  тягар  доведення лежить не тільки на сторонах процесу, значну частину роботи в цій сфері проводить сам суд, що визначається специфікою суперечки. Найчастіше заявник не має ті пізнання в області права, що необхідні для оцінки конституційності  оскаржених їм положень закону. Отже, він вправі укласти угоду зі своїм  представником чи адвокатом, який бажає взяти участь у судовому засіданні для надання правової допомоги громадянину при захисті його порушених  прав.

Специфічними  в порівнянні  з іншими  видами судочинства є й інші доведені матеріали, що підлягають дослідженню в засіданні Конституційного суду (наприклад, дані експертизи, показання свідків і запрошених). Висновки експертів, насамперед, служать джерелом зведень про те, який зміст вкладає правова наука в досліджувані судом положення  Конституції і закону. Тому експертами при розгляді справи по скарзі в Конституційному суді, як правило, повинні виступати вчені, фахівці  різних галузей права. Результати експертизи можуть уплинути при винесенні  рішення в справі, однак не визначають його.

Яке підсумкове рішення Конституційного суду за результатами розгляду скарги заявника?

У відповідності зі статтею 106 вищезгаданого закону за підсумками розгляду скарги на порушення законом конституційних прав і свобод людини і громадянина Конституційний суд Придністровської Молдавської Республіки  приймає одне з наступних рішень:

а) про визнання закону або окремих його положень відповідними Конституції Придністровської Молдавської Республіки;

б) про визнання закону або окремих його положень не відповідними Конституції Придністровської Молдавської Республіки.

У випадку визнання Конституційним судом закону, застосованого в конкретній справі, не відповідним Конституції Придністровської Молдавської Республіки, дана справа підлягає перегляду компетентними органами  в звичайному порядку. Крім того, у випадку визнання закону або окремих його положень не відповідними Конституції Придністровської Молдавської Республіки судові витрати громадян і їхніх об'єднань підлягають відшкодуванню у встановленому порядку.

Рішення Конституційного суду Придністровської Молдавської Республіки, у результаті яких неконституційні нормативні акти втрачають юридичну чинність, мають таку ж сферу дії в часі, просторі і по колу особ, як нормативні акти, і таке ж загальнообов'язкове значення. Таким чином, юридична чинність постанов суду по ряду параметрів може бути прирівняна до сили закону, оскільки вони вносять зміни в систему законодавства, поширюючи свою дію на необмежено широке коло суб'єктів. 

Л.Г. Мальська,  суддя  Конституційного  суду

Придністровської  Молдавської  Республіки

Журнал  "Право і суспільство",  2003 рік,  № 1 




|Становлення i дiяльнiсть |Правовi основи |Склад |Рiшення|
|Апарат |Новини |Публiкацii |Фотоархiв|
|Контакти |Лiнки |Початок |Пошук|
|Актуальна пoдiя|