::: КОНСТИТУЦИОННЫЙ СУД :::
ЛОГО

Детальнiше...

    ФЕДЕРАЛІЗМ  ВЛАДИ  І  ВЛАДА  ФЕДЕРАЛІЗМУ

За останні два сторіччя в теорії і міжнародній практиці склалося загальне розуміння політичної і правової природи федералізму: федерація створюється як добровільний союз держав і державних утворень. Федерація може бути створена також "зверху", шляхом перетворення унітарної держави. Але при будь-якому варіанті її утворення вона являє собою союзну державу при повній рівноправності суб'єктів, що війшли у її склад, об'єдналися з метою створення в суспільстві атмосфери діалогу, відкритого обговорення спірних питань і конфліктів, спільного пошуку шляхів до компромісу.

Не випадково Президент Придністровської Молдавської Республіки І.М.Смирнов у своїй доповіді "Шляхи придністровсько-молдавського врегулювання і досвід Російського федералізму" на засіданні Вченої Ради соціологічного факультету Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова 27 червня 2001 року відзначив, що федерація сильна мистецтвом угоди і даром політичного компромісу, здатністю відсунути несуттєве й об'єднатися в головному, готовністю до подолання розбіжностей, рішучому відмовленню від національного чи регіонального егоїзму.

Тривалий шлях становлення федеративних держав Європи й Америки переконливо доводить, що більшість з них історично формувалися як конфедерації, і лише поступово конфедеративні відносини переростали у федеративні. У цьому плані заслуговує уваги приклад Швейцарської конфедерації. Кантони, які створили конфедеративний союз, залишалися суверенними державними утвореннями з деякими обмеженнями в міжнародних правах. На центральну владу покладалися задачі загального захисту союзної території, здійснення дипломатичних відносин, збори податків у союзну скарбницю і вирішення споров.

Для нас у даному випадку важливо те, що саме кантони спільно вирішували, яким стане коло повноважень центра, а також те, що федерація формувалася знизу нагору, за принципом субсідіарності.

Повчальна практика взаємин Швейцарії і Ліхтенштейну, який не став частиною федерації, але економічно був асоційованим з нею. Суверенна держава Ліхтенштейн проводить самостійну зовнішню політику, використовуючи для цього необхідну інфраструктуру Швейцарії (посольства, представництва, консульства і т.д.). У цьому наочно виявляється, як одна держава на основі договору надає іншій можливість самостійного здійснення найважливіших державних функцій.

Інший приклад - встановлення союзних відносин у Сполучених Штатах Америки. Спочатку виниклі колонії з вільним самоврядуванням на визначеному етапі свого розвитку усвідомили вигоди союзу, що породило спочатку тенденцію до зближення, а згодом - до об'єднання самостійних політичних утворень у єдину державу. Усе це відбувалося природним образом: не як результат "збирання земель" ціною посилення одного колоніального центра, а на основі рівноправного договору всіх учасників союзу.

Як і у випадку зі Швейцарією, тут ініціатива в утворенні федерації виходила знизу - від політично самостійних одиниць, що добровільно делегували свої повноваження центральній владі.

Здається, що й існуючу нині форму об'єднання держав, що входять у Європейське співтовариство, можна назвати рухом від конфедерації до федерації як загальному державному утворенню.

Сьогодні  західні дослідники бачать зміст федералізму, з одного боку, у наданні складовим частинам федерації самостійності і самоврядування, а з іншого боку - у забезпеченні їхньої участі в керуванні державними справами. Зміст федералізму в цьому контексті полягає в тому, щоб забезпечити таке об'єднання різних груп у союз, що дозволяло б здійснювати загальні цілі і при цьому зберігати самостійність частин.

У приведених положеннях важко доглянути щось нове, що відрізняється від традиційного розуміння федералізму. Відомо, що із самого початку виникнення теорії федералізму в ряді її основних принципів значилося як "надання складовим частинам федерації самостійності і самоврядування", так і "забезпечення їхньої участі в керуванні державними справами". Хіба можна знайти приклад федеративної держави, у конституції і законах якої не закріплені ці принципи?

"Федералізм" - поняття політико-правове, що характеризує і визначає федералізм як форму державного устрою. Нагадаємо, що федерація - це загальна держава, створена на добровільній основі як союз держав чи територіальних утворень із загальною конституцією і  загальними органами державної влади і управління, що забезпечують його функціонування. Свої конституції, законодавчі, виконавчі і судові органи влади мають також і члени федерації. І, нарешті, найважливішим критерієм і вимогою федералізму є конституційно-правове встановлення співвідношення суверенітету федерації і суверенності її суб'єктів, регулювання взаємин між ними, розмежування повноважень і предметів ведення по основним сферам життєдіяльності загальної держави.

Федеративна держава утворюється на основі принципів кооперації, інтеграції і субсідіарності. Вона виникає на основі союзу (договору, угоди) держав і інших утворень, а керується шляхом делегування ними федеральній владі тих політичних, економічних і інших функцій, що не можуть ефективно виконуватися суб'єктами федерації. Тим самим споконвічно створюються "противаги", що контролюють небезпеку надмірної централізації і децентралізації, бюрократичної диктатури чи загального безвладдя  [4].  

Безперечно, теорія федералізму не залишається незмінною, вона розвивається відповідно до потреб суспільства і відповідного федеративної держави. Наприклад, актуальними проблемами сучасного етапу розвитку федералізму є: конституційна, договірно-конституційна чи договірна федерація; "симетрична" чи "асиметрична" моделі федерації; грані централізації і децентралізації, федерального і регіонального керування й ін.

Зупинимося на деякі з них. Так судження про асиметричну модель федерації виникли порівняно недавно. Ця проблема сьогодні має два підходи. Одні політики і учені вважають, що у федеративній державі "асиметрія" можлива, але не в конституційному статусі суб'єктів федерації.  Інші під цим розуміють надання окремим суб'єктам відмінного від інших конституційного статусу, аж до визнання за ними якості самостійного суб'єкта міжнародного права.

Хіба можна сумніватися, що суб'єкти прагнуть до створення такої федеративної держави, у якому вони будуть рівноправні? Але, щоб забезпечити рівність у складі створюваної федеративної держави, усі суб'єкти федерації повинні мати однаковий конституційний статус. З цього випливає, що федерація по конституційному статусу її суб'єктів може бути тільки симетричною, що дозволить випередити ігнорування інтересів територій і регіонів. Інший фактор - коло предметів ведення і повноважень суб'єктів, що обумовлюється їх історичними й іншими особливостями. У визнаних зразковими країнах федералізму вищі рівні керування значну частину своїх повноважень делегують нижчим рівням, але від цього федеративна держава не стає "асиметричною".

"Симетрія" федерації виражає суть такої форми державного устрою, у якій суб'єкти, що входять в її склад, мають рівноправний конституційний статус. А "асиметрія" - це можливість різних повноважень суб'єктів у залежності від географічних, економічних і інших умов. Так російський федералізм також допускає асиметрію, але не в конституційному статусі суб'єктів федерації, а в колі повноважень і предметів ведення, що визначені федеральною Конституцією й ув'язненими на основі федеральної Конституції Федеративними й іншими договорами.

Необхідно бачити розходження між "статусом", з одного боку, і "обсягом і характером" повноважень суб'єктів федерації - з іншого. Статус суб'єкта федерації складається в його рівноправному політико-правовому положенні у федеративній державі, а "обсяг повноважень" - у правовому механізмі їхньої діяльності по реалізації своїх функцій, обумовлених специфічними умовами.

Оптимальне розмежування предметів ведення і повноважень між федерацією і суб'єктами федерації є найважливішою умовою ефективного функціонування федеративної держави. Для цього необхідно уточнити зміст понять "предмет ведення" і "повноваження".

     Предмет ведення - це державна функція по основним сферам життєдіяльності суспільства, він є прерогативою держави і його суб'єктів.

     Повноваження - це надане законом чи іншими правовими актами право суб'єкту діяти, приймати рішення по конкретним питанням керування. Повноваження витікають з предметів ведення. Предмети ведення федерації і її суб'єктів закріплюються у федеративній Конституції чи в Конституційному акті, прийнятому суб'єктами федерації.

Державі присуще властивість суверенітету, а його органам - предмети ведення і повноваження. Розмежування предметів ведення між федерацією і її суб'єктами відбиває сутність суверенітету федеральної держави і суверенності, що входять у його склад державних утворень.

Отже, "асимметричность" у федерації може мати місце в предметах ведення і повноваженнях суб'єктів федерації на основі договорів між ними і федеральними органами державної влади. Але така "асимметричность" не домінує над "симетричністю" конституційного статусу суб'єктів федерації, тобто  їхньою конституційно-правовою рівноправністю як головним принципом федералізму. Різниця в обсязі і характері повноважень не повинна змінювати якість його рівноправного статусу в складі федерації. При "асимметричности" статусу суб'єктів держава  просто перестає бути федеративною.

Розходження в представництві місцевих структур у парламенті держави можуть мати місце не тільки при федеративному, але й унітарному державному устрої. Але в цьому зв'язку не зустрічаються судження про "симетричну" чи "асиметричну" моделі унітарної держави.

Таким чином, слід зазначити, що федералізм має власні і невід'ємні принципи організації і функціонування. Відповідно до наукової теорії і міжнародній практиці основними принципами федералізму є: добровільність і рівноправність утворюючих загальну державу суб'єктів; установлення суб'єктам рівного конституційного статусу; суверенітет федеральної держави і суверенність суб'єктів федерації; загальна територія і громадянство; загальний правовий простір; верховенство федеральної конституції і законів на всій території держави; розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади й органами державної влади суб'єктів федерації.

Якщо у даному державному устрої сукупність цих принципів відсутня, то вести мову про його федеральну модель не можна, тому що федералізм є однією з моделей (форм), державного устрою. Будучи цілісним і загальним державним утворенням, федерація не може бути "різномодельною" до асимметричности конституційного статусу її суб'єктів. Інакше не представляється можливим забезпечити рівноправність суб'єктів як головну умову  організації і функціонування федеративної держави.

В. Григор'єв,   Голова Конституційного  суду  

Придністровської  Молдавської  Республіки

Журнал  "Право і суспільство",   2003 рік,  № 1 




|Становлення i дiяльнiсть |Правовi основи |Склад |Рiшення|
|Апарат |Новини |Публiкацii |Фотоархiв|
|Контакти |Лiнки |Початок |Пошук|
|Актуальна пoдiя|